Іван народився в місті Березівка Одеської області. Після закінчення школи вступив до Південноукраїнського професійного коледжу (раніше – Южноукраїнський). Здобув фах зварника. Займався спортом. Любив тварин. Весь вільний час намагався присвячувати коханій. З нею одружився у серпні 2022 року.
17 вересня 2018 року Івана призвали на строкову військову службу. Після цього підписав контракт. Служив у Миколаєві в полку охорони громадського порядку Національної гвардії України. Повномасштабне вторгнення зустрів у лавах НГУ. 5 квітня 2023 року перевівся до 15-ої бригади оперативного призначення, щоб безпосередньо нищити ворога. Обіймав посаду головного сержанта роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем. Брав участь у багатьох операціях українських захисників. 23 жовтня 2024 року його відзначили нагрудним знаком «За відвагу».
«Іван – воїн, який з перших днів повномасштабної війни став на захист України. Відважний, чесний, мужній. Він прикривав побратимів, рятував поранених, не залишав загиблих. Йшов на штурми завжди в перших рядах», – написала дружина Ельнара.
«Мій брат Юзя був людиною честі та доблесті. Завжди йшов перший, ніколи не залишав своїх побратимів, ризикував життям, аби врятувати своїх товаришів. Був завжди на позитиві. Казав мені: «Сестро, все буде добре». Брат і його побратими йшли на позиції, на які не хотіли йти інші. Всі рідні та знайомі думали, що Юзя – безсмертний і безстрашний воїн! Коли брат уже мав два поранення, я просила його зупинитися, а він відповідав: «Я не можу інакше. Я хочу жити спокійно! В мирній країні, зі своїми рідними!». Після закінчення війни хотів купити будинок та жити там зі своєю сім'єю! Бути воїном – жити вічно!», – написала сестра Вікторія.
Івана поховали в селі Шостакове Миколаївської області, як він і заповідав – поруч із побратимом на псевдо Чеба.
У воїна залишилися мама, дві сестри та дружина.
