Денис народився і жив у місті Києві. Закінчив Київський інститут внутрішніх справ. Був за фахом юристом-правознавцем. У 2002 року відкрив власний бізнес – експертно-оціночну компанію. Обожнював мотоцикли, після війни мріяв поїхати в далеку подорож.
У 2014-2015 роках чоловік брав участь в АТО, служив у Черкаському окремому батальйоні. Після повномасштабного вторгнення повернувся до служби у своєму підрозділі. Згодом перевівся до сина у 241-шу окрему бригаду територіальної оборони ЗСУ. За півтора року разом вирішили перейти до 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура», де продовжили службу в одному мінометному розрахунку.
Після того, як син отримав поранення і потрапив у госпіталь, пройшов ще з побратимами Авдіївку. Згодом перевівся до Зведеного артилерійського дивізіону військової частини А2399, де і служив до своєї загибелі на посаді механіка-водія.
«Батько був для мене всім. Служивши разом з ним, я хотів його якось вберегти. Ми обидва розуміли, що смерть може постукати в наші двері в будь-який момент, але коли були разом, то це не мало значення. В моїй голові було два плани на майбутнє: поїхати разом кудись якомога далі або загинути поряд один з одним. Тепер майбутнього нема…» – розповів син загиблого.
Поховали Дениса на Алеї Героїв Лукʼянівського кладовища Києва.
У нього залишились мама, дружина, двоє синів, донька, багато друзів та рідних.
