Руслан народився у Києві. Після здобуття освіти в 2008 році пішов служити до Управління державної охорони України. З дитинства займався спортом, він активний спосіб життя. За 10 років служби в УДОУ брав участь у змаганнях з рукопашного бою та отримував багато відзнак. У 2014 році брав участь в АТО на Донбасі. За оборону міста Словʼянськ був нагороджений відзнакою. Отримав статус учасника бойових дій.
З початку повномасштабного вторгнення Руслан боронив Київщину на Броварському напрямку. Згодом вирушив на інші гарячі ділянки фронту. Служив у Головному управлінні розвідки Міноборони України.
«Мій чоловік був надзвичайною і доброю людиною. Допомагав усім навкруги. До нього дослуховувалися оточуючі та брали з нього приклад. Він був люблячим чоловіком майже 17 років, пліч-о-пліч щасливо йшли по життю, будували плани на майбутнє. Він був кращим чоловіком, сином, братом, другом. Руслан – зразок справжнього українця, патріота, побратима, друга. Приклад, яким повинен бути справжній чоловік. Він був мужнім воїном, людиною слова, зразком незламності та міцності духу. Я знаю, що наше кохання вічне. Я кохатиму тебе із землі, а ти мене – з неба…» – написала Юлія Іванова.
«Мій брат був чудовим. Він – душа компанії, відповідальний, сильний, безстрашний, а головне – веселий. Дуже любив маму, мав великі плани на те, як вилікувати та допомогти їй жити повним життям. Він багато часу приділяв племінникам, грав з ними у різні ігри. Він віддав життя за майбутнє України. У нас із дня його загибелі обірвалося все в душі…» – розповіла Оксана Іванова.
«Руслан – це найпозитивніша людина в моєму житті. Чоловік, який завжди та всім допомагає, підтримує», – додала кума Наталія.
Посмертно Іванов Руслан Васильович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Героя на Алеї Героїв Лісового кладовища у Києві.
Вдома на Руслана чекали мама, дружина, сестра, племінники та друзі.
