Павло народився у селі Стрілкове на Херсонщині. Із дитинства цікавився військовою тематикою та поважав тих, хто захищає країну. У 2018 році закінчив вище професійне училище та опанував професії слюсаря з ремонту автомобілів і водія автотранспортних засобів. Протягом останніх шести років жив у Полтаві. Захоплювався технікою, зокрема розбіркою та складанням автомобілів. Особливу увагу приділяв старим авто, відновлюючи їх і удосконалюючи. Також дуже любив бокс і все, що з ним пов’язане. Цей спорт став для Павла джерелом натхнення та загартував його характер.
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, чоловік добровільно став на захист своєї країни. Служив за контрактом у лавах 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади ДШВ ЗСУ. Був командиром танка танкового взводу танкової роти танкового батальйону. За службу його неодноразово відзначали державними нагородами.
За словами дружини Софії, воїн отримав псевдо під час проходження першого курсу молодого бійця у 2022 році. Там він познайомився з військовим на псевдо Кокос. Вони одразу знайшли спільну мову та згодом стали нерозлучними друзями. Одного разу під час спільних жартів хтось із хлопців вигукнув: «Ну як може бути Кокос без Пальми?». До того ж високий зріст Павла та його статура підкреслювали відповідність такому позивному. Та «Пальмою» захисник став ще й тому, що був справжньою опорою для свого побратима та багатьох інших:
«Павло був не просто чоловіком, він був справжньою опорою та світлом у моєму житті. Він був сильним, мужнім і справедливим, завжди залишався вірним своїм принципам. Його серце було наповнене добротою, і навіть у найважчі моменти він знаходив спосіб підтримати не лише мене, а й усіх, хто був поруч.
Наше кохання було як полум’я, яке горіло яскраво та гріло навіть у найтемніші дні. Він завжди надихав мене. Паша був людиною честі й обов’язку. Його відданість своїй країні та близьким завжди була на першому місці. Він залишив слід у житті кожного, хто його знав. Його посмішка, жарти, сила духу – все це залишиться у наших серцях назавжди.
Для мене він був і залишиться чоловіком, другом, партнером і любов’ю всього життя. Він був моїм Героєм ще до того, як став Героєм для всієї країни. Його любов була безумовною, а наша історія – незабутньою. Я хочу, щоб усі пам’ятали його таким, яким знала його я: сильним, добрим, люблячим і непереможним. Його історія не закінчилася, вона живе в моєму серці і серцях тих, хто його любив», – розповіла Софія.
Поховали захисника на Меморіалі Героїв Затуринського кладовища на Полтавщині.
Вдома на нього чекала дружина.
