Вадим народився у Рівному. У дитинстві з батьками переїхав до міста Костопіль рідної області. Там навчався у школі №6. Потім закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум, здобув фах столяра, оператора ПЕОМ. Працював столярем. Умів смачно готувати. Після одруження у 2015 році переїхав з родиною до Луцька на Волині.
Під час повномасштабної війни чоловік захищав Україну у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Був старшим стрільцем.
«Вадим був добрим, чесним, справедливим, завжди з посмішкою на обличчі, любив жартувати. Готовий був прийти на допомогу безкорисливо. Мав золоті руки, намагався усе зробити, як він сам казав, ідеально і самостійно. Був дбайливим, люблячим чоловіком і татом. Завжди в усьому мені допомагав, багато часу проводив із сином. Вже змалку навчав його, як користуватися різними інструментами, намагався прищепити любов до праці. Вадим пішов на війну, щоб його син зростав під мирним небом у вільній, незалежній країні. Він віддав своє життя з вірою, що Україна переможе і стане ще кращою, ніж була. Вадим був, є і буде Героєм!» – розповіла дружина загиблого Іванна.
«Героя згадують як позитивного та життєрадісного молодого чоловіка, котрий любив працювати і прагнув бути успішним у житті. Ні він сам, ані його батьки, дружина та колеги не могли й припустити, що на початку ХХІ століття йому доведеться обличчям до обличчя протистояти ненависним окупантам-росіянам і геройськи відійти на Небо, ставши для усіх нас беззаперечним прикладом. На жаль, ми не навчилися ще повертати час та коригувати простір. Але знаємо стовідсотково: Герої не вмирають, лишаючи по собі незабутню пам’ять. Вадим залишиться в серцях і душах тих, хто його знав, завжди молодим і сповненим сил. Слава Герою – вірному сину України!» – зазначили у Костопільській міськраді.
Посмертно Вадим був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».
Поховали захисника на кладовище «Нове» у Костополі.
Вдома на нього чекали батьки, сестра, дружина і син.
