Артур народився в селі Бережинці Хмельницької області. Закінчив Грицівське вище професійне училище. У 18 років був призваний на строкову службу. Згодом вирішив залишитися у війську й уклав контракт із ЗСУ.
З 2019 року Артур служив у 92-й окремій механізованій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. Був командиром відділення в підрозділі інженерного забезпечення. Брав участь в ООС на Донеччині та Луганщині. Під час повномасштабної війни разом із побратимами обороняв Харківську область.
«Разом ми у стосунках 3,5 роки. Він був дуже хорошою, світлою людиною. Був хоробрим, ніколи не боявся йти вперед і виконувати бойові завдання. Любив своє призначення, завжди був готовий усім допомогти. Любив життя, поспішав жити, хотів усе встигнути, мав дуже багато планів. Хотів сім‘ю, але, на жаль, у шлюбі ми пробули лише 4 місяці. Він назавжди залишився життєрадісним позитивчиком. Був найкращим, вірним і дбайливим чоловіком, сином, братом, побратимом. Дуже любив тваринок», – розповіла дружина загиблого Віолетта. Вона – військовослужбовиця, теж служить у війську.
Поховали захисника у рідному селі.
В Артура залишилися дружина, батьки, брат, сестра та бабуся.
