Віталій народився 7 лютого 1986 року в Маріуполі. Опанував професію психолога в Донецькому інституті соціальної освіти та залишився жити в обласному центрі. Там у 2010 році познайомився з майбутньою дружиною Катериною.
«Віталік був дуже відкритою людиною, я одразу закохалася в його щиру посмішку та добрі очі. Це була моя перша й остання любов всього життя. Ми були більше, ніж чоловік і дружина. Ми були один для одного всім. Нам завжди було про що поговорити, над чим посміятися. За 12 років стосунків не було жодного дня, щоб ми не спілкувалися. Щодня телефонували одне одному, писали повідомлення. Віталік був дуже добрим, не мав ворогів, цінував справжню дружбу. Його пристрастю був футбол – вболівав він за донецький «Шахтар», – розповіла Катерина.
У 2014 році Віталій виходив на проукраїнські мітинги в Донецьку і був дуже засмучений тим, що відбувалося в місті. Того ж року він із Катериною повернувся до Маріуполя, де долучився до лав Нацгвардії.
У 2015 році пара одружилася.
«У нас довго не було дітей, і 16 лютого 2022 року я народила синочка. Це було велике щастя для нас, було стільки мрій і планів. Ще в пологовому будинку я чула вибухи десь біля нас, і вже тоді тривога підступала все ближче. Вранці 24 лютого мені ще треба було на огляд до лікаря. Вже тоді були шалені черги до аптек, магазинів, заправок. Віталій був дуже стриманим і організованим. Він тоді сказав, що мені з сином треба виїжджати. Я не хотіла, але він наполягав. Віталік вже тоді все знав та відчував. Так я поїхала останнім поїздом «Маріуполь-Львів», а далі вже виїхати не було чим. Віталік врятував нам життя: не знаю, що б було там зі мною та сином, якому виповнився тільки тиждень. Зв’язку майже не було. Пару разів він телефонував, казав, що дуже сильно обстрілюють і дуже страшно все, що відбувається», – розповіла Катерина.
2 березня Віталій написав дружині останнє повідомлення. Вона відповіла, але в Маріуполі вже не було зв'язку, тож він не прочитав.
Про загибель коханого Катерина спочатку дізналася від друзів. У 2023-му зробили тест ДНК, а в січні 2024 року їй зателефонували з поліції – є збіг 99,9%.
Прах Віталія Кацарського поховали в колумбарній стіні Лук’янівського військового кладовища (Київ) 10 квітня 2024 року.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Вдома на нього чекали мама, дружина і син.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
