Тіло чоловіка було всередині до 1 квітня, поки українські військові не звільнили село. Наступного дня місцеві жителі поховали Юрія у братній могилі на території церкви Покрови Пресвятої Богородиці.
Юрію Мироновичу було 40 років. Він народився в селі Підгородці Львівської області. Навчався там у школі. Опісля продовжив навчання у вищому професійному училищі №34 Стрия, де здобув професію газозварювальника. Любив ліс, природу, обожнював ходити по гриби та садити дерева. Значну частину життя працював за кордоном у ремонтно-будівельній галузі.
Добровільно став на захист України у 2017 році. По закінчення першого контракту підписав інший, який повинен був закінчитися 29 березня 2022-го. Під час повномасштабного вторгнення воював у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Обіймав посаду заступника командира бойової машини, навідника-оператора. Посмертно нагороджений орденами «За мужність» ІІІ ступеня «Князівським хрестом Героя «Навіки в строю», медаллю «Незламним героям російсько-української війни» та званням «Почесний громадянин Сколівщини».
«Був добрим і щирим братом, хорошим майстром. Пишаюся ним і дуже сумую. Мені й досі не віриться, що його вже немає серед живих…», – написала рідна сестра Наталія Котик-Манькова.
Похований Юрій у рідному селі.
У нього залишилися мама, доньки Вікторія, Вероніка та Дарина, онучка Лея, дві сестри та брат.
