Ігор народився 13 червня 1991 року в селі Грабовець Львівської області. Навчався у Дулібському ліцеї імені Маркіяна Шашкевича, а згодом закінчив факультет туризму Карпатського національного університету імені Василя Стефаника. Жив у Києві.
З дитинства писав вірші, захоплювався історією та досліджував своє коріння. Випустив кілька поетичних збірок, одну з яких презентував у рідному селі. Подорожував Україною, збирав старожитності, захоплювався реконструкцією давньоруської й середньовічної культури, добре розумівся на історичній зброї, побуті, одязі та звичаях.
У соціальних мережах створив краєзнавчу групу «Грабовець (Grabowiec, Grabowice, Grabowiec – Stryjski)», де публікував матеріали про історію та культурну спадщину рідного краю. Також захоплювався фотографією. Зокрема, у 2024 році в Стрию на Львівщині провів фотовиставку «Людина і війна», де показав 48 чорно-білих світлин з фронту, зроблених на плівку.
Ігор був активним учасником Революції Гідності, а після повномасштабного вторгнення служив у 3-й окремій штурмовій бригаді Сухопутних військ ЗСУ. Разом із побратимами врятував 900-літню Половецьку кам’яну бабу з Донеччини, яку під обстрілами перевіз до Дніпровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.
«Мій коханий Птах… Любове моє, душа моя, мій всесвіт, життя моє, тебе забрали в мене, і 30 липня з тобою померла і я. Тебе вбили за 9 тижнів до приходу в світ нашої доці, яку ти так чекав і яка тепер ніколи не побачить і не пізнає свого неймовірного тата. Ти був такий один у світі, і був кращим за всіх нас разом взятих. Я не знаю, як мені жити без тебе, без того, що я ніколи не побачу більше тебе, не відчую твій дотик, не почую твій запах, не почую твій голос. Ти навчив мене по-справжньому жити і мріяти, ти дозволив мені бути поруч з тобою слабкою, ти робив мене кращою», – написала дружина захисника Олександра.
Поховали воїна на Берковецькому кладовищі у Києві.
У нього залишилися батьки, брат, дружина та донька.
