Олександр народився у селі Старий Почаїв Тернопільської області в родині військовослужбовця. У 14 років переїхав з батьками у Джанкой. Закінчив там відділення духових інструментів Кримського училища культури. Згодом – магістерську програму Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету. Працював учителем української мови та літератури в середній школі №3 міста Джанкой. Під час навчання на філологічному факультеті Таврійського національного університету познайомився з майбутньою дружиною Оленою. В 1992 році вони побралися. Жили на Волині. У 2007-му переїхали до Львова. Там Олександр відкрив і очолив приватну школу «Живе Слово». Паралельно займався пасторським служінням.
Пізніше працював учителем початкових класів у ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради. У 2016-му став директором приватного дошкільного навчального закладу у Тячеві на Закарпатті. У 2017-му закінчив Уманський державний педагогічний університет за спеціальністю «Початкова освіта та практична психологія».
З першого дня повномасштабного вторгнення російських окупантів Олександр пішов до військкомату. Служив на посаді старшого бойового медика у 125-й окремій бригаді територіальної оборони Збройних сил України.
«Він не боявся смерті. Бо вірив, що вік кожної людини відміряний Богом до секунди. Був переконаний, що краще зустріти смерть на полі бою, наближаючи перемогу, ніж ховатися від докорів сумління в тилу. Адже герої не вмирають. Вони живими йдуть на Небеса!» – написала своячка загиблого, поетеса Галина Хмільовська.
«У найсміливіших мріях я, як мама його учениці, не могла б вимріяти ТАКОГО учителя. Діти його обожнювали, адже він вчив їх у любові, у повазі до гідності дитини, плекав щиру дитячу жагу до пізнання світу. З нас, батьків класу, йому якось природньо вдалось сформувати спільноту небайдужих та активних людей. Він часто ходив з дітьми в музеї, театри, бібліотеки. Це були не просто походи "табунцем", вони готувались до них, а потім аналізували побачене/почуте і ділились враженнями. Олександр Петрович був переконаний, що для того, щоб дитина зрозуміла й полюбила музику – недостатньо сухих теоретичних знань. Тому всіх учнів класу навчив грати на блок-флейті. Розділив клас на малі підгрупи і впродовж тижня щодня лишався з кожною підгрупою для додаткових занять. Він був пластуном, він організовував дітям на шкільному подвір'ї «лазанки» та канатні дороги. Олександр Петрович був ідеальним провідником для наших дітей. З одного боку я вдячна за ці кілька років абсолютного шкільного щастя, з іншого – це втрата, яку наразі неможливо ні усвідомити, ні прийняти», – розповіла Анна Решетник.
Головний сержант Коберник посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника на Личаківському цвинтарі у Львові.
В Олександра залишилися дружина Олена і троє дітей: Ярослав, Іван та Анастасія.
