Костянтин народився у Києві, згодом родина переїхала у Бровари. Після закінчення ліцею пішов навчатись на кухаря. Працював у ТОВ «Київгума» – робив грілки, потім влаштувався різноробочим на взуттєву фабрику. Захоплювався полюванням. Любив стріляти, з друзями відвідував тир. Наприкінці 2019 року почав працювати на «Новій пошті».
«Ми з ним там і познайомилися. Костя був високий, спритний, умів усе вирішити, з усіма домовлявся. Умів до себе привернути людей. Був добрий, позитивний, справедливий, завжди поспішав на допомогу. На роботі й за себе зробить, і мені біжить допомагати. Він швидко захопив моє серце. Життя було тихим і спокійним: робота-дім, дім-робота. Чоловік багато гуляв зі старшою донькою, це моя донечка від першого шлюбу, по зоопарках та парках їздив з нею. Костя так її полюбив, що оформив батьківство офіційно. Найяскравіший спогад, як ми з ним удвох їздили на екскурсію від профспілки, це для нас була романтика. А так я готую їсти, а він прибирає, отаке у нас було життя. А потім народилася меншенька, клопотів і турбот додалося. Чоловік був золотим батьком: помиє, памперс поміняє, нагодує. Він доньок не розділяв на «моя-твоя», вони обидві були його принцесами. Костянтин хотів на «Новій пошті» стати менеджером, мав перспективи на це. А найбільшою мрією було придбати власне житло. Пішов служити без відмовок, сказав: «Я хочу вас захищати, я маю це зробити!» – розповідає дружина Юлія.
З початком повномасштабної війни Костянтин разом з тестем пішли до військкомату. Далі чоловіків розкидало: батька взяли на службу відразу, а Костянтин повернувся на роботу й отримав повістку лише через рік. Боронив країну гранатометником у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Проходив військове навчання у Польщу, після повернення воював на Донецькому напрямку. Мав статуси учасника бойових дій і ветерана війни.
Поховали захисника на Алеї Слави міста Бровари Київської області.
У Костянтина залишились дружина, доньки, рідні.
