Василь народився в селі Хухра Сумської області. Закінчив Охтирський центр професійно-технічної освіти. Здобув спеціальності тракториста, водія-механіка категорії В, С. З 2018 року жив у селі Буймер рідної області. Працював водієм молоковоза та механіком на шиномонтажі СТО. Захоплювався автомобілями. Знав тонкощі ремонту, умів розібратися з будь-якими несправностями.
Під час повномасштабної війни Василь пішов захищати рідну країну. Завдяки наполегливості хлопця взяли до ЗСУ. Воював у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Був старшим стрільцем.
«Після повномасштабного вторгнення наш синок добровільно пішов в ТЦК, але оскільки мав проблеми із серцем, його відмовлялися брати. Він ходив туди майже 3 місяці і добився свого. Так радів, що піде захищати нашу землю. Коли ми його відмовляли, сказав, що не ховатиметься за чужу спідницю. Він проходив навчання у Великій Британії. Після повернення воював у Зайцевому, Оріховому, Гуляйполі, Куп'янську, Лимані, Кремінній, Бахмуті. Коли просила, щоб був обережний, він, посміхаючись, відповідав: «Мам, ну, що зі мною може статися? Я ж везучий». Наш синок був завжди наскільки світлим, настільки позитивним... Побратими говорять що він ніколи не падав духом, і якщо в інших хлопців вже енергія була на межі, він завжди їм підіймав бойовий дух, жартував. Але коли були втрати, він надовго замикався в собі, тяжко це переживав. У нього завжди було дуже багато друзів. Він притягував їх своєю позитивною енергетикою. Любив безкорисно допомагати рідним і друзям, завжди говорив: «Гроші в житті не головне. Головне – залишатися людиною, і головне – наша перемога». Сумуємо за нашим Героєм», – розповіла мама загиблого Галина.
Поховали захисника у рідному селі. У селі Буймер на його честь перейменували вулицю вулиця Бондарівську.
У Василя залишилися батьки, четверо братів, п’ять сестер, друзі та побратими.
