Ігор народився у селищі Поморяни на Львівщині, жив у Золочеві. Закінчив Челябінське військове авіаційне училище штурманів. Був штурманом морської авіації в/ч 42882 та в/ч 62250 Тихоокеанського флоту. Після закінчення служби займався бізнесом. Любив землю, посадив сад і любив за ним доглядати.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік долучився до лав 103-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Був командиром взводу.
«З дитинства мріяв про небо, хотів стати льотчиком. У школі вчився на відмінно, пізніше став курсантом вищого військового училища. Із миротворчою місією служив у В’єтнамі. Але куди би доля його не закинула, завжди мріяв про свою Україну.
Коли Україна здобула незалежність, повернувся додому, бо дуже любив свою країну. У нього почуття любові до Батьківщини було особливо загостреним. У перші дні війни без вагань пішов добровольцем. Став командиром взводу, завжди був прикладом для підлеглих. У години зневіри підбадьорював дух бійців, повторюючи: «А хто, як не ми?».
Ігор – батько двох чудових дітей і дідусь п’ятьох онуків. Допоміг дітям здобути вищу освіту, твердо встати на ноги. Завжди був поруч зі мною і в горі, і в радості. У нього багато друзів, із якими завжди був чесним, першим простягав руку допомоги», – розповіла дружина захисника.
Посмертно Ігоря Костевка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали офіцера у місті Золочеві на Львівщині.
У нього залишилися дружина Ірина, донька Жанна, син Віталій, онуки Володимир, Ілля, Давид, Марко та Ігор.
