Денис народився в місті Горлівка Донецької області. У 15 років став сиротою, його батьки мали інвалідність і померли рано. Згодом втратив і рідного брата. Зміг здобути дві вищі освіти: за спеціальністю «Правознавство» у Горлівській філії Відкритого Міжнародного університету розвитку людини «України» та у Київському університеті Ринкових відносин.
З листопада 2001 року до квітня 2003 року проходив строкову службу. У своєму рідному місті працював у Мічурінській виправній колонії № 57. З серпня 2015-го служив Державній кримінально-виконавчій службі: був начальником відділу режиму й охорони в Маріупольському слідчому ізоляторі.
У листопаді 2021 року Денис долучився до лав 12-ї бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького. Обіймав посаду командира третього відділення першого стрілецького взводу стрілецької роти з конвоювання екстрадиції охорони підсудних однойменного батальйону.
О четвертій ранку 24 лютого 2022 року Денис заїхав додому по тривожну валізу. Повідомив сім’ї, що от-от почнеться війна. Після цього він лише раз бачився з рідними. 7 березня привіз додому декілька сухих пайків, бо в місті вже не працювали магазини. Обійняв дружину та доньку, сказав, що дуже їх любить, і поїхав на позицію. Це була їхня остання зустріч.
«Він був дуже справедливим і правильним, часто навіть суворим. А ще – моральним і вольовим. Відповідав за свої вчинки та слова. Не боявся ні війни, ні воювати. Чітко знав, для чого це робить. Завжди був патріотом та прагнув скорішої перемоги», – сказала дружина Оксана.
На початку березня відділення передислокували з військової частини на «Азовсталь». Денис тримав оборону в командно-спостережному пункті «Хвиля», облаштованому на території готельного комплексу «Наш куточок» і водної станції поблизу комбінату.
«Останній раз вдалося зв’язатися з чоловіком 25 березня. А 27 березня заступник командира частини написав мені, що напередодні Денис загинув унаслідокі авіаудару. До 39 дня народження він не дожив тиждень», – сказала Оксана.
За життя Дениса Кравченка нагородили медалями «10 років сумлінної служби» та «15 років сумлінної служби», посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали воїна 5 квітня 2024 року на Алеї слави Краснопільського кладовища у Дніпрі.
У нього залишилися дружина Оксана та донька Емілія.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
