Олег народився 30 грудня 1999 року в селищі Баришівка на Київщині. Навчавсяу місцевій гімназії, де знайшов справжніх друзів. Після закінчення 9 класу вступив до Київського професійного коледжу залізничного транспорту імені Володимира Кудряшова, опанував професію слюсаря з ремонту рухомого складу. За спеціальністю не працював, натомість допомагав батькові на будівництві.
Олег мріяв бути військовим, захисником, як його дядько Диитро – десантник, який був з 2014 року в найгарячіших точках фронту. Тому невдовзі хлопець підписав контракт із ЗСУ. Коли служив у Білій Церкві, познайомився з дівчиною Амінад, яка запала йому в душу. Закохані одружилися у квітні 2023 року.
Під час повномасштабної війни Олег воював у складі 72-ї окремої механізованої бригади. Намагався постійно виходити на зв’язок, аби мама та дружина не хвилювалася.
«Завжди зранку писав милій повідомлення. Як і того дня, коли питання Амінад залишилося назавжди без відповіді… З ампутованими ногами він кілька днів лежав у комі, з якої так і не вийшов… Крава був веселим і дружелюбним, чесним і справедливим, працьовитим і розумним, хоробрим і сильним – як фізично, так і морально. Він мріяв якнайшвидше повернутися до мирного життя, бути з сім’єю, мріяв поїхати до моря», – написала тітка Олена.
Захисника нагородили відзнаками 72 ОМБр, нагрудним знаком «За зразкову службу», медаллю «Учасник бойових дій», а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Олега в рідній Баришівці на Селичивському кладовищі.
У нього залишилися дружина Амінад, батько Андрій Володимирович, мати Ірина Олександрівна, брат Ігор та сестра Вікторія.
