Юрій народився в селі Підлуби Житомирської області. У 2018-му закінчив 11 класів місцевої школи. Наступного року здобув професію столяра-верстатника у Київському вищому професійному училищі деревообробки. Деякий час працював за фахом у Києві. У 2020-му призваний на строкову військову службу, з якої був звільнений наприкінці грудня 2021-го. Дуже любив тварин, які навіть на війні постійно були з ним.
Після початку повномасштабного вторгнення Юрій став на захист Батьківщини. 1 березня 2022 року приєднався до лав 99-го окремого батальйону Сил спеціальних операцій ЗСУ. Обійняв посаду сапера інженерно-саперного взводу та вирушив на фронт.
За місяць до загибелі, 11 жовтня 2022 року, чоловік одружився. Мріяв про власний дім і дітей, родинний затишок і мир у своїй країні.
«Він умів кохати так, як ніхто більше не вміє. Він був сонечком у моєму житті і прикладом справжнього чоловіка. Попри все: війну, жах і смерть довкола, він завжди посміхався і жартував, був оптимістом, яких ще треба пошукати. Він брав від життя максимум, жив на повну і дуже спішив все встигнути, ніби щось знав. Юрчик мав багато планів, які, на жаль, не встиг реалізувати», – розповіла його дружина Жанна.
Посмертно солдат Лозко нагороджений відзнакою Ємільчинської селищної ради «За заслуги перед Ємільчинською громадою» та відзнакою району «За заслуги перед Звягельським районом».
Поховали воїна у рідному селі.
В Юрія залишилися мама, дружина, двоє братів, рідні, друзі та побратими.
