Наталія жила у Червонограді на Львівщині. З 2014-го допомагала сину Юрію та його побратимам, що воювали на Донбасі. Коли донька Тетяна вийшла заміж за військового, їх родина остаточно зв’язалась з «Азовом».
У 2018-му на війні загинув син Наталії – снайпер «Азову» із позивним Баррет. Після цього жінка пішла на курси військових психологів і підписала контракт з полком «Азов», отримала позивний «Ромашка».
«Не змирилась із тим, що Юри нема. Казала, що вона в хлопцях «Азову» бачить свою дитину і мусить їм допомагати. Працювала у Соснівці в реабілітаційному центрі для поранених і відстоювала хлопців, яких у чомусь обділяли чи яку довідку не видали довго. Вона потім жила війною. Вона дбала про героїзм свого сина. Так затужила і поїхала в «Азов». Дуже дбала про мене, не кожна дитина так, надто дбала», ‒ розповіла журналістам мама жінки Параскевія Висоцька.
Коли почалася повномасштабна війна, 51-річна Наталія та її зять Олексій Ластович разом були у Маріуполі. На «Азовсталі» тоді задіяні були всі, Наталія була і медиком, і психологом, і допомагала у роботі штабу.
21 квітня загинув Олексій. Наталія повідомила про це рідним і написала в соціальних мережах, що Олексій загинув і завжди буде для неї сином. Того ж дня контузію отримала і Наталія.
«Я знала її впертість, її характер, якщо вона чогось захоче, то мусить того добитись. Вона свідомо знала. Їх же ж два рази збирали і просили жінок переодягатись у цивільний одяг і виходити, що не рахуватимуть їх зрадниками. Вона сказала: «Я до кінця з хлопцями. А хто, як не я?!» Таня мені повідомила, що мама загинула, що вибігла жінка і оголосили обстріл, і Наталя побігла по неї. А друга версія, що їх засипало», ‒ додала мати Наталії.
Посмертно молодшу сержантку Луговську нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У військової залишилися мама, донька та троє онуків.
