Давид народився 29 січня 2002 року в селі Малинськ на Рівненщині. Він був найстаршим із чотирьох дітей у родині: мав брата та двох сестер.

«Давид був слухняним, вихованим. Я могла з ним говорити на будь-які теми. З дитинства він любив футбол, мав багато друзів, його поважали і любили, – розповіла мати Світлана. – Любив, коли я питала в нього приклади з таблиці множення. Завжди допомагав молодшим братові та сестрам із уроками. Сам молодшій сестричці дав ім’я – Вікторія, адже це означає «перемога».

Світлана також поділилася спогадом зі шкільного життя сина: «Допомагала Давидові вчити вірш Тараса Шевченка, він запитав: «Мамо, а якщо я в конкурсі не перше, не друге, а може третє місце займу – купите мені багато цукерок?». Я відповіла, що так. Він тоді перепитав: «А якщо взагалі нічого не займу?». Я знову сказала: «Звісно, куплю». Давид був старанним і дуже хотів навчатися. У тому конкурсі він посів ІІ місце – єдиний переможець від нашої сільської школи. Ми разом пішли в магазин по цукерки».

Давид мав хист до співу. У мирному житті любив проводити з друзями час на природі, а ще рибалити та збирати гриби. «Друг навчив його відрізняти їстівні від отруйних. Давид допомагав мені збирати чорницю, а я її потім продавала», – сказала мати.

Хлопець мріяв стати юристом. Але рідні потребували його підтримки, тому, коли довелося обирати майбутній шлях, Давид зробив вибір на користь робітничої професії. Після 9-го класу вступив до Костопільського будівельно-технічного фахового коледжу. Хотів працювати за спеціальністю і мріяв побудувати власний дім.

У 2020 році його призвали на строкову службу, яку проходив у Запоріжжі. Рідним хлопець тоді сказав: «Я ховатися не буду. Відслужу і потім буду вільний». Після її завершення, 1 квітня 2021 року, Давид підписав контракт із Національною гвардією України. Служив у військовій частині 3057, а згодом перевівся до полку «Азов», де став снайпером. Дуже любив футбол, тому псевдо взяв на честь улюбленого гравця.  

«Син казав, що в цьому підрозділі дуже високий рівень підготовки. Там багато вчать і тренуються, просто так потрапити неможливо. Але Давид зумів і був щасливий», – розповіла мати.

За життя отримав відзнаку «Ветеран війни. Учасник бойових дій». Посмертно Давида нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 7 листопада 2023 року одну з вулиць у Малинську перейменували на його честь.

24 жовтня 2022 року воїна поховали на кладовищі в рідному селі.

У нього залишилися мати, брат і дві сестри.

*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.