Народився Ігор на Харківщині в місті Лозова. Навчався там у школі №7. Полюбляв читати, займався баскетболом. Маючи здібності до вивчення іноземних мов, досконало вивчив англійську, знав італійську, грузинську та польську мови. Ще навчаючись у школі, вирішив пов’язати своє життя з військовою справою. Вступив до Миколаївського автодорожнього військового коледжу. Після випуску, в 2003 році, був прийнятий на військову службу правопорядку Збройних Сил України Східного територіального управління міста Дніпра. 21 рік служив у ЗСУ.
За словами рідної сестри, псевдо воїна мало давню історію: «KARAT – це було його прізвисько ще зі школи і супроводжувало його все життя, також побратими називали і знали його як PRAPOR», – поділилась Анастасія.
На захист України воїн став ще в період АТО. З першого дня повномасштабного вторгнення, Ігор знову повернувся на передову в складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Воював у Миколаєві, Херсоні, Покровську, Бахмуті.
За свою службу отримав нагрудний знак «Ветеран війни».
«Ми з братом були дуже близькі, завжди розуміли одне одного з півслова. Він завжди був моєю опорою, підтримкою, захисником, другом. Ігор був дуже розумною людиною, знав відповідь на будь-яке запитання. Мені дуже його не вистачає», – розповіла Анастасія.
Поховали захисника в рідному місті на центральному кладовищі «Поле Слави».
В Ігоря залишилися тато Володимир Миколайович, сестра Анастасія, донька Оленка та дружина Марина.
