В’ячеслав народився 30 жовтня 1980 року в селі Великі Будки Сумської області. Був спокійним, добрим, умів знайти підхід до кожної людини, завжди допомагав іншим.
«Брат багато читав історичних книжок, колекціонував монети. Любив природу, рибалку, збирання грибів, а ще – гру в шахи», – розповіла сестра Світлана.
Після закінчення Великобудківської школи В’ячеслав вступив до Військового інституту артилерії при Сумському державному університеті. Згодом був направлений до військової частини в місті Перевальне, АР Крим. У цивільному житті певний час був приватним підприємцем. Працював у Якутії на підприємстві, яке спеціалізується на видобутку золота.
«Після повернення працював дізнавачем у карному розшуку в Києві. На роботі його цінували як першокласного спеціаліста», – розповіла сестра.
З лютого 2021 року В’ячеслав Матяш служив у Державній прикордонній службі в Маріуполі. Незадовго до повномасштабного вторгнення мав їхати до Києва, де на нього чекала посада в аеропорту «Жуляни».
На початку великої війни обіймав посаду старшого оперуповноваженого відділу боротьби з транскордонною злочинністю головного оперативно-розшукового відділу 1-го прикордонного загону Східного регіонального управління ДПСУ. Тоді, за словами Світлани, брата разом з іншими прикордонниками вивезли до Дніпра. Там вони пробули 10 днів, після чого повернулися до Маріуполя. У складі зведеної групи спільно з військовослужбовцями «Азову» В’ячеслав виконував бойові завдання в мікрорайоні Східний. Взяв у полон чеченського найманця.
З середини квітня В’ячеслав Матяш перебував на території металургійного комбінату «Азовсталь».
«12 травня брат із хлопцями пішли у розвідку, і авіабомба влучила в місце їхнього укриття. Там, крім нього, перебували ще п’ятеро військовослужбовців. Лише один залишився живий. Мамі до останнього не говорила, що Славік у Маріуполі, щоб вона не хвилювалася. Не хотіла казати, доки тіло брата не повернуть. Але новини в селі розлетілися швидко, і вже наступного дня мамі довелося все розповісти», – згадала Світлана.
«Я сина сама ростила, то брат завжди мене підтримував. З Маріуполя телефонував моєму синові, який зараз продовжує службу, і казав: «Якщо я загину, ти в родині будеш головним. Ти – надія й опора в майбутньому для моїх дітей, сестри та бабусі. Дуже прошу – подбай про них», – додала вона.
Майору Матяшу посмертно присвоїли звання підполковника і нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Церемонія прощання з В’ячеславом відбулася 9 листопада 2022 року в Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві. Поховали захисника на Берковецькому кладовищі столиці.
У В’ячеслава залишилися сестра, племінник, бабуся та двоє дітей.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
___________
