Василь народився у селі Хімчин Івано-Франківської області. Навчався у Хімчинській загальноосвітній школі. Згодом закінчив Київський міжнародний університет, де здобув вищу освіту за спеціальністю «Журналістика». Ще під час навчання ідеально вивчив англійську, їздив за обміном до США. Якийсь час мешкав у Європі, але потім вирішив, що хоче жити в Україні. Мріяв про родину та сімейний затишок.
Під час повномасштабного вторгнення Василь приєднався до Сил ТРО Збройних Сил України. Служив у 74-му окремому батальйоні 102-ї окремої бригади територіальної оборони. Був оператор БПЛА. Брав участь в обороні Запорізької області.
«На початку повномасштабної війни перебував у Києві. Відразу пішов записуватись у добровольці. Він рік служив на нульових позиціях, був одним із найкращих бійців аеророзвідки, врятував життя десяткам побратимів. Він шалено сердився, коли бачив постраждалих від війни людей, заплаканих дітей і розбиті будинки. Тому навіть після сильної контузії він повернувся на фронт і продовжував боронити нашу Батьківщину. Рік він захищав Запоріжжя. Він був очими своїх побратимів, завдяки його увазі й сміливості збережені десятки життів наших захисників. Він ніколи не відсиджувався за чиєюсь спиною. Завжди йшов першим напролом. Його побратими кажуть, що втратили кращого бійця», – написала наречена загиблого Тетяна.
«Вася був опорою для своєї великої родини, до нього завжди зверталися за порадою і допомогою. З війни на нього чекала наречена, з якою вони мріяли завести міцну сім‘ю, виховати трьох діток, збудувати гарний будиночок в українському стилі в рідному Прикарпатті. Але життя обірвалося… Разом із ним обірвалися щасливі плани, розбилися серця рідних людей…» – додали рідні.
Поховали захисника у рідному селі.
У Василя залишилися батьки, наречена, рідні, друзі.
