Євген народився 26 травня 1985 року в Маріуполі. До «Азова» долучився, коли це ще був добровольчий батальйон. Ярий брав участь у звільненні Маріуполя та в боях за Іловайськ влітку 2014 року, у Павлопіль-Широкинській наступальній операції в лютому 2015-го, а також в обороні Світлодарської дуги у 2019 році.
«На базі з побратимами любив ганяти в футбол. По місту – велосипед або біг. Спорт був для задоволення у час, коли не виїжджав на бойові або ротації. Вони ж в «Азові» регулярно нормативи по фізпідготовці здавали, тому підтримка бойового фізичного стану була його способом життя», – розповіла дружина Надія. Вони познайомилися у 2018 році, а вже за рік зіграли весілля.
«Тоді ж Ярий з 2-го батальйону перевівся в розвідку – був у третій бойовій групі, якою командував Роман «Паштет» Потішка. Пройшовши курси снайперів, обіймав посаду снайпер-розвідник. Неодноразово брав участь в контрснайперських задачах», – сказав побратим Чум.
Євген любив подорожувати, відвідав багато країн, зокрема і Японію. У 2020 році став батьком і дуже пишався тим, що в нього народився син.
«Дуже любив свою родину, про сина та дружину часто згадував у розмовах. У полку був одним із найкращих водіїв», – зазначив побратим Серпень.
Ярий не планував залишати службу, допоки не буде перемоги України. А в майбутньому мріяв навчати та передавати снайперський досвід новому поколінню військових.
Побратим Саймон запам’ятав Ярого зухвалим і тим, хто ніколи не відступав у бійках, проте водночас веселим – Євген завжди жартував.
«У розвідці він постійно їздив на полігон і тренувався. Це дуже важка робота, проте Ярий горів цією справою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, сказав: «Всі будемо захищати мій Маріуполь». Він і близько в думках не мав роздумів, щоб покинути місто. Ярий був справжнім, надійним другом, на якого я міг покластися, який не підведе», – сказав Саймон.
Побратим Білий пам’ятає Ярого як добру, світлу, чуйну людину та справжнього професіонала, який завжди допоможе, підкаже та направить.
Востаннє з рідними Євген бачився в день загибелі. Ярий наказав дружині берегти їхнього півторарічного сина.
«Коханий чоловік. Людина, яка була для мене скелею, безумовним і надійним захистом і підтримкою», – сказала Надія.
За життя Євгена нагородили президентською відзнакою «За участь в АТО», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Вдома на воїна чекали дружина та син.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
