Дмитро народився та жив у Маріуполі, там закінчив школу. Вступив до Приазовського державного технічного університету, але незабаром покинув виш і перейшов до електромеханічного технікуму.
Зі шкільних років був закоханий у музику: грав на різних інструментах, виступав із різними колективами на сценах Маріуполя та інших міст України. До останнього не полишав це захоплення, мав свій гурт і був наставником для молодих музикантів. Навіть на «Азовсталі» єдине, про що Дмитро переймався із матеріального – його музичні інструменти.
«Дмитро був моїм другим батьком, який навчив мене не лише музиці, а й життю. Одного дня він написав мені: «Давай грати разом». Це був один із найкращих моментів мого життя. Звісно, одразу погодився. І коли я прийшов у гараж, то зрозумів, що, крім хорошої музики, мене оточують ще й добрі люди. Навіть не порахувати величезну кількість приколів, які ми з ним пережили. Я дуже вдячний Дімі за все, що він зробив! Мазік назавжди у моєму серці!» – поділився друг Сергій.
У 2014 році Дмитро долучився до лав «Азова», який на той час був ще добровольчим батальйоном. Брав участь у Широкинській операції, де зазнав поранення та контузії. На початку 2017-го покинув службу та повернувся до цивільного життя. Дмитро виховував сина та разом із батьком розвивав сімейний бізнес – меблевий магазин. У 2020 році вдруге одружився.
За словами дружини Оксани, чоловік планував зробити морську кар'єру. Для цього пройшов спеціальне навчання та почав ходити в рейси як моторист. У 2021 році вступив до Херсонського морського коледжу рибної промисловості, де освоював професію механіка.
26 лютого 2022 року Дмитро Мазний поїхав до військової частини та повернувся на службу в «Азов» – як і в 2014-му, Мазік не зміг залишитися осторонь. 19 березня зазнав поранення і з того часу перебував у шпиталі на «Азовсталі».
«Теж кохаю тебе. Усім привіт. Пізніше напишу», – це було останнє повідомлення Дмитра коханій дружині Оксані.
«Я завжди раділа, що в мене такий дядько. Він ніколи не читав моралі та не вчив, як жити. Навпаки, завжди був за будь-який двіж. Взяти коня у сусідів і погнати селом? Давай. Побудувати будинок на дереві? Завтра ж почнемо. Я завжди захоплювалася думками, що мій дядько рокер. Що він сам робить гітари, грає на них, записує пісні. Коли почалася війна, я пишалася, що саме мій дядько нас захищає. Він сказав мені ніколи не боятися. І я не буду. Він був найкращим!» – розповіла племінниця Таїсія.
Станом на травень 2025 року Дмитра не поховали – рідні досі чекають на повідомлення, що є збіг ДНК.
У нього залишилися дружина Оксана, син Данило, батьки Василь і Людмила, брат Артем і друзі.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
