Сергій народився 17 липня 1986 року в селі Посад-Покровське на Херсонщині. Після закінчення 11 класів середньої школи опанував професію кухаря-кондитера в технічній школі міста Каховка. Спочатку працював за спеціальністю, потім – на автозаправках. У 2006 році влаштувався на підприємство «Херсон-авіа», де випускали легкомоторні літаки. Унаслідок роботи зі смолою, якою вкривали крила літаків, у чоловіка почалася екзема (запальне захворювання шкіри), тож довелося звільнитися.
У березні 2013 року Сергій долучився до 16-го окремого батальйону внутрішніх військ МВС України (в/ч 3056), який дислокувався в Херсоні. З 2014 року брав участь в АТО. Під час однієї з ротацій у селі Виноградному на околиці Маріуполя Сергій познайомився з хлопцями з «Азова». Чоловік був вражений порядком у цьому підрозділі, устроєм і духом братерства, тож подав рапорт про переведення. Після «Курсу молодого бійця» у квітні 2018 року його зарахували до «Азова».
«Син постійно говорив, що любить свою справу. Що бути військовим – мрія його життя», – розповіла мати Галина Архипівна.
Паралельно Сергій почав заочно навчатися в Херсонському державному аграрно-економічному університеті за спеціальністю «Агроном».
На посаді навідника від початку до кінця пройшов кампанію на Світлодарській дузі, діставши контузію під час артдуелі. Після лікування знову став у стрій. Ясон швидко розвивався в артилерійській справі, був перспективним військовим, кандидатом на посаду головного сержанта взводу. Займався спортом, щоранку бігав по 5 кілометрів.
У лютому 2022 року обіймав посаду командира міномета 2-ї обслуги міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї 1-го батальйону оперативного призначення.
«Ясон був дуже справедливим і чесним. А ще дуже веселим. Посмішка не сходила з його обличчя. Коли він усміхався, то зверху було видно золотий зуб, і ми завжди його підколювали. Ще запам'ятав Ясона тим, що він безмежно любив свого сина Іллю. Постійно про нього говорив, особливо коли до відпустки залишалося зовсім трохи. А як вона наставала – одразу їхав до сина. На війні це був той боєць, на якого завжди можна було покластися. За Ясона я міг взагалі не переживати: поставив йому задачу на бойових, він її добре виконає. Дуже відповідальною людиною був Сергій», – розповів побратим Лемко.
З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій просив рідних якомога швидше поїхати в більш безпечне місце. Село, де живе родина Раковських, знаходиться між Миколаєвом і Херсоном, воно було транзитною зоною для російської техніки.
«Він мені дав доручення – зібрати документи та всіх вивезти. Я так і зробив: на півтора року я з мамою та бабусею поїхав на Тернопільщину. Також наказав спалити його військову форму. Нам було важко це зробити, але розуміли: якщо окупанти зайдуть у село і знайдуть її, то нікого не пошкодують. Вдалося заховати нагороду, проте, на жаль, посвідчення до медалі не збереглося», – розповів старший брат Юрій.
За життя оборонця нагородили медаллю «За оборону Маріуполя» та орденом «За мужність» III ступеня, а вже посмертно – «За мужність» II ступеня.
Сергія поховали з військовими почестями 21 червня 2023 року на Берковецькому кладовищі в Києві.
Вдома на нього чекали мати, старший брат і син.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
