Денис народився та мешкав у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Закінчив Криворізький інститут приватного закладу вищої освіти «Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій і управління». Працював водієм, а також переганяв авто з-за кордону.
Із початком повномасштабного вторгнення чоловік добровільно став до лав 129-ї окремої бригади територіальної оборони. Разом із побратимами боронив Україну на Криворізькому, Херсонському, Запорізькому, Донецькому та Сумському напрямках. За півтора року пройшов шлях від солдата до головного сержанта роти. Отримав шість нагород і чимало грамот, одна з яких – відзнака президента за оборону держави. Також був представлений до нагороди орденом «За мужність» ІІІ ступеня, який так і не встиг отримати.
«Перебуваючи у зонах активних бойових дій, він ніколи не скаржився, що йому важко, навпаки, намагався підтримувати усіх, переконуючи, що все буде добре. Хто його знав, кажуть, що такі люди, як Денис, зустрічаються вкрай рідко», – розповіла дружина загиблого Анна Мудрик.
У вільний час чоловік цікавився автомобілями, мотоциклами та спортом.
«Для мене Денис був найкращим – він піклувався про мене, оберігав та казав, що його кохання буде поруч зі мною. Знаходив позитив ув будь-якій ситуації, а такого почуття гумору, як було в нього, мабуть, немає ні в кого. Я дуже вдячна йому за те, що він був в моєму житті та назавжди залишиться в серці і спогадах», – додала Анна Мудрик.
Дениса поховали на Алеї слави центрального кладовища у Кривому Розі.
У захисника залишилися дружина, двоє дітей від першого шлюбу та інші рідні.
