Михайло народився 24 березня 1998 року в селі Капустяни Вінницької області. Закінчив Ладижинський фаховий коледж за спеціальністю «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка». Пройшов строкову службу та відслужив два роки за контрактом. Згодом опанував професію інженера-електрика у Вінницькому національному аграрному університеті. Працював електриком на МХП в Ладижині.
Михайло знався на професійних інструментах, постійно купував набори. Чоловік мріяв працювати ними у будинку, який купив. Смачно готував, у кожен рецепт любив додавати щось своє, особливо добре в нього виходив яблучний пиріг. Мріяв про власну справу. А ще вів невеликий блог про електрику та професійні інструменти, планував розширити його. Михайло хотів робити контент разом із сином, якому передав любов до інструментів ще змалечку.
Проте повномасштабна війна змінила всі плани. Чоловік пішов на фронт, щоб захистити свій дім від ворогів. Михайло служив у 59-й окремій мотопіхотній бригаді ЗСУ. Обіймав посаду сапера інженерно-саперного відділення однойменного взводу.
За гідну службу воїна відзначили такими нагородами: «За взірцевість у військовій службі» III ступеня, «Золотий хрест», відзнакою ГУР «Вогнепальна зброя» та орденом «За мужність» III та II (посмертно) ступенів.
«Михайло був відкритим до життя і людей, все робив з добрим серцем і турботою про нас. Попри труднощі, які йому приносило життя та війна, він був люблячим чоловіком і татом. Ніколи не відмовляв дітям: яким би втомленим не був, а заради дітей вставав і грався, тішився ними. На війні Міша був серйозним, цілеспрямованим, професійним сапером, справедливим командиром. А зі мною – ніжним і турботливим Мишонком. Він любив, коли я так його називала. Він мій промінчик сонця, мій сенс життя. Без Міші все сіре і не таке. Достатньо було його посмішки, особливого погляду, щоб на душі моїй був спокій.
У Міші виходило все, за що він брався. Він мав відповіді на все. Завжди телефонувала Міші і він все роз'яснював та вирішував, бо мав світлу голову… Три роки Михайло виконував завдання у зоні бойових дій. Серед перших у складі зведеної групи, яка розчищала прохід від мінних пасток, зайшов на острів Зміїний і разом з побратимами встановив державний прапор України. Це було важке і неочікуване завдання: Міша не вмів плавати, але не побоявся.
Останній рік Міша моделював боєприпаси, і від нього залежало постачання бойових частин до дронів для цілих з'єднань сил оборони, він був рушієм змін у ОПК й просував свої ідеї на самі верхи. Тому побратими називали його «маленька велика людина» за багатогранність і світлу голову, але невисокий зріст і худу статуру.
Він любив життя, сім’ю, друзів, рідну землю. Він був людиною відкритого, доброго серця та щирої душі, патріотом, який так мріяв про мирне небо над Україною та щасливе дитинство своїх діточок. », – розповіла дружина Юлія.
Поховали захисника на Сабарівському кладовищі Вінниччини.
Вдома на нього чекали батьки, дружина, донька, син і брати.
