Віталій народився у місті Біла Церква на Київщині в родині будівельників. Тато працював бригадиром монтажників, мама – маляркою-штукатурницею. Хлопець опанував фах слюсаря-ремонтника. Віталій займався боксом, брав участь у турнірах, грав у футбол, качався. З дитинства любив машини. Працював на СТО, а останнім часом – на Новій пошті: почав з оператора, а згодом став начальником мобільної групи. Любив зимову риболовлю, обожнював тварин (мав собаку і кота).
Строкову службу Віталій проходив у підрозділі Нацгвардії, який опікувався державними заходами, візитами поважних гостей тощо. Опанував військовий фах – сапера. Під час АТО допомагав на Донбасі: доставляв і ремонтував машини для захисників.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, разом із братом долучився до ТрО. Упродовж восьми місяців вони тримали оборону на Київщині. Коли регіон звільнили та зачистили, Віталій перевівся до 101-ї окремої бригади охорони Генерального Штабу ЗСУ. Служив командиром відділення інженерних військ, сапером. Останнім часом боронив Херсонщину.
«Він з дитинства був непосидючим, але тямущим, – розповів брат Олександр. – Веселий, життєрадісний, харизматичний. У нього друзів було пів Білої Церкви. Дівчата його теж любили, брат був під два метри зростом, красивий. Йому дуже подобалась робота на Новій пошті. Окремо займався машинами. Доводив до ладу щось «вбите» і продавав дорожче. Підвищував рівень власного авто, доріс до чорної «Тойоти».
Багато працював, був незалежним і цілеспрямованим. На квартиру сам собі заробив. У 24 роки Віталій став батьком, однак стосунки не склалися. Вдруге Віталій одружився перед своїм останнім виїздом на Херсонщину. Нове кохання знайшов під час війни – дівчина жила неподалік від місця дислокації. Мріяв про майбутнє щастя: народження дитини, подорожі разом».
Віталій брав участь у звільненні Лівобережжя, разом із побратимами зачищав регіон від наслідків перебування ворога та від дистанційного мінування. Під час ротацій проходив різноманітні курси.
«Ніколи не шкодував, що пішов на війну і вважав наше рішення єдиним можливим. Брат мав честь, був чесним, сміливим, його поважали побратими. Ми з ним домовилися, що коли я «задвухсотюсь», він подасть на демобілізацію, щоб один із нас батьків підтримував. Я думав, буду першим: на такі напрямки потрапляю, що оптимізму не викликають. А вийшло навпаки», – розповів брат.
Поховали захисника на Сухоярському кладовищі у Білій Церкві.
У Віталія залишилися батьки, брат, дружина та син.
