Народився Валерій 12 травня 1990 року у місті Дніпрі. Валерій з дитинства захоплювався історією, глибоко вивчав історію України та рідного міста, популяризував її в соцмережах. Цікавився архітектурою та видатними архітекторами, що будували Дніпро. Любив фотографувати, вмів бачити світ, як митець. За словами друзів, був неперевершеним співрозмовником, вірним другом, незалежним, вільним і щирим.
Закінчив у Національній металургійній академії України бакалаврат за напрямом «Філологія» (технічний переклад). Там же здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Адміністративний менеджмент». Навчаючись, працював перекладачем у конструкторському бюро «Південне». Потім був менеджером у приватних компаніях. Дуже любив свою роботу, постійно вдосконалював знання. Вивчав французьку та арабську мови.
Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, Валерій добровольцем став на захист Батьківщини. Брав участь в АТО. Обіймав посади оператора ЗУ-23 і помічника гранатометника в добровольчому батальйоні «Донбас». Після демобілізації пройшов навчання за програмою підприємницької діяльності для ветеранів АТО/ООС в Київській школі економіки. Мав свій невеличкий бізнес «Vatra Translation».
Під час повномасштабного вторгнення Валерій служив на посаді оператора відділення радіоперехоплення загону радіо- та радіотехнічної розвідки Регіонального центру радіоелектронної розвідки «Схід».
Його псевдо – Рафаль – означає вогняний шквал. Так Валерій сам себе характеризував, бо, маючи ціль, не бачив перешкод, а до ворогів був непримиренним і лютим.
«Мій син був непридатний до служби, але він в перших рядах пішов захищати Україну. Вперше зрозуміла вислів, що з людиною помирає всесвіт. Всесвіт знань, планів, гумору, досягнень, підтримки, любові, дружби. Люди, які знали Валерія лише по соцмережах, писали, що від його дописів ставало легше, він добре володів словом, міг розсмішити, розчулити, підтримати, люди тягнулись до нього, бо з ним було цікаво. Неможливо описати глибину та багатогранність мого хлопчика. Тримаюсь за його друзів. Пам'ятайте, будь ласка, наших дітей», – написала його мама Вікторія Марківна.
Валерія нагородили нагрудним знаком «Бойовий Орел БСП «Донбас», медаллю «Учасник АТО» та відзнакою «За участь в АТО».
Поховали захисника на Краснопільському кладовищі в Дніпрі.
У Валерія залишилися батьки, бабусі, тітки, двоюрідні брат і сестра.
