Володимир народився і жив у місті Українка Київської області. Після закінчення школи продовжив навчання у місцевому ПТУ №2, де опанував фах електрослюсаря. Під час навчання активно займався карате та хокеєм. У перервах між військовою службою працював у ДСНС, був головним адміністратором і начальником охорони міського ринку. Дуже любив зброю й ножі. Самотужки вивчав англійську мову. У вільний час допомагав притулкам для тварин. Займався спортом і йогою.
Уперше чоловік стикнувся з війною на початку 1990-х років, коли проходив строкову військову службу в прикордонних військах. Він охороняв державний кордон у гарячій точці Кавказу – Нагірному Карабаху. За час строкової служби Володимир був відзначений чотирма знаками військової доблесті, а також нагороджений медаллю «За відзнаку в охороні держкордону».
Навесні 2014 року, записавшись добровольцем, Володимир вирушив на схід України. Приєднався до 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь», який став згодом мотопіхотним. Воював у підрозділі розвідки до літа 2015-го.
З початку повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, чоловік знову добровільно взявся до зброї та став на захист своєї держави в лавах Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Брав активну участь в обороні міста Ірпінь на Київщині. Неодноразово виконував відповідальні бойові завдання на Луганщині та Донеччині, в Запорізькій області та на інших напрямках. Неодноразово нагороджений відомчими відзнаками ГУР МОУ, а посмертно – медаллю «За бойові заслуги».
«Мій коханий – взірець справжнього чоловіка. Розумний, сильний, сміливий, красивий, принциповий, мужній, незламний, захисник, людина слова. Завжди думав про ближніх. В родині він був дуже турботливим, відповідальним, хазяйновитим, ніжним, романтичним», – розповіла любляча дружина полеглого воїна Лариса Нікіфорова.
Поховали Героя у рідному місті.
У Володимира залишилися дружина, батьки, брат і доньки.
