Олексій народився в російському селі Катайга. Жив у селі Пологи Запорізької області. Закінчив Оріхівський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного. Працював на заводі «Азовсталь» бригадиром монтажної бригади.
З початком повномасштабної війни чоловік пішов до ЗСУ, щоб захистити свою родину й дім від окупантів. Приєднався до лав 46-ї окремої десантно-штурмової бригади і вирушив на передову.
«Якраз 24.02.2022 виходив з нічної зміни, коли завод обстрілювали з кораблів. Дуже любив висоту і свою роботу. Збирали кошти на квартиру в Маріуполі. Це місто дуже сподобалось і чоловіку, й мені. Мріяв подорожувати. Дуже любив ремонтувати техніку. Був люблячим чоловіком, татом, другом, дуже добрим, ніжним і жалісливим. Він ніколи не тримав зброї в руках, але навчився. Всі, хто його знали, були збентежені тим, що він пішов до лав ЗСУ. Льоша був справжнім патріотом, не фотографувався у вишиванці, але за Україну віддав життя», – розповіла дружина Наталія.
«Тато виховував мене з одного року. Він завжди був для мене прикладом, оберігав мене, навчив всьому, що я знаю. На початку війни ми були в окупації, вже в квітні тато вивіз нас разом із мамою до Запоріжжя. Потім, у липні 2022 року, пішов добровольцем до лав ЗСУ. В листопаді брав участь у звільненні Миколаївської і правого берега Херсонської областей», – розповів син загиблого Віктор.
Поховали воїна в селі Матвіївка Запорізької області.
В Олексія залишилися батьки, дружина і син.
