Петро народився 31 липня 1982 року в селищі Чернігівка Запорізької області. Ріс міцним, активним, порядним і компанійським хлопцем. Любив спорт і мріяв стати військовим.

У 2000 році закінчив спеціалізовану школу «Надія» та пішов до армії. У 2002 році підписав перший контракт із в/ч 3033 у Мелітополі – служив патрульним. З 2005 по 2011 роки заочно навчався у Харківській національній академії внутрішніх справ за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство». Після цього продовжив службу в НГУ.

«Познайомилися ще школярами влітку 1999 року на водоймі у Чернігівці. З того часу зав’язалася дружба, яка згодом переросла у велике кохання. 15 жовтня 2000 року Петро прийшов із квіткою та шоколадкою і запропонував зустрічатися. Потім повідомив, що отримав повістку і 14 листопада пішов на строкову службу. Чекала півтора року, їздила провідувати. Після п’яти років зустрічань, 15 жовтня 2005-го, одружилися. Жили й працювали у Мелітополі», – розповіла дружина Альона.

Петро брав участь в АТО. Був освіченим, авторитетним, сміливим командиром. Мав багато нагород.

З перших днів повномасштабного вторгнення тримав оборону Маріуполя. 10 березня дістав тяжке поранення – осколковий перелом тазостегнової кістки. Медсанчастину обстріляли, тож Петра перевели у бункер «Залізяка» на «Азовсталі».

«На зв’язок виходив рідко. Останній раз 4 квітня сказав: «Якщо Бог дасть і все буде добре, то скоро зустрінемось». Знав про нічну евакуацію, але не говорив. Була надія, що живий. Коли в травні виходили військові, впевнена була, що він у полоні. 29 червня побратим повідомив, що бачив Петра на ношах – його виносили на евакуацію гелікоптером», – розповіла дружина.

Ексгумацію провели у травні 2023 року. Поховали Петра 29 липня на кладовищі в Жовтих Водах на Дніпропетровщині.

«Петро був вірним другом, люблячим сином, опорою та батьком з великої літери. Допомагав усім, тримав слово, жартував і повторював: «Усе буде добре». Любив Україну, був патріотом, мав офіцерську честь і зберіг вірність присязі», – сказала Альона.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, медалями «За оборону рідної держави» і «За військову службу Україні».

У воїна залишилися батьки, дружина та двоє синів.

*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.