Ігор народився в селищі Савинці Харківської області. Жив у селі Шелудьківка, а останні роки з сім'єю – в обласному центрі. У 2015 – 2016 роках боронив незалежність України, брав участь у боях в зоні АТО. У 2018-му вступив до Харківського національного автомобільно-дорожнього університету на Дорожньо-будівельний факультет. Паралельно працював на ТОВ «РемМашРесурс» слюсарем із ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 5-го розряду.
Отримати диплом університету Ігор не встиг – пішов на фронт. Під час повномасштабного вторгнення він став бійцем Збройних Сил України. Служив у 92-й окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду командира відділення-командира машини.
За життя Ігоря нагородили почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест», а вже посмертно – відзнакою 92 ОМБр «За оборону Харкова» та орденом «За мужність» III ступеня.
«Ігор дуже любив свою сім'ю, готовий був на все заради нас. Весь вільний час проводив з сином, яким дуже пишався. Любив готувати, займатися спортом, навчатися чомусь новому. Мріяв вивчити англійську, навіть на війні продовжував її вчити в мобільних додатках. Був дуже хорошим другом, на нього завжди можна було покластися. Дуже віддана людина. Завжди був позитивним, дуже сміливим. Найкращий чоловік, батько, син і брат», – так описала воїна його дружина Катерина.
Поховали Ігоря в селі Шелудьківка на Харківщині.
У нього залишилися батьки, дружина та син, якому на момент загибелі тата було три роки.
