Олександр народився 19 серпня 1986 року у Полтаві. Закінчив Полтавський державний аграрний університет. Захоплювався активним туризмом, сплавами на байдарках, вітрильним спортом. Брав участь у змаганнях з веслувального слалому та водного туризму. Популяризував сплави на байдарках та водні походи Розвивав власний бізнес: заснував найбільший у Полтавській області прокат байдарок та спорядження для сплавів, був власником туристичного табору.
У 2021-му Олександр здійснив подорож на вітрильному катамарані навколо острова Джарилгач. За рік до цього була подорож на байдарках навколо Кінбурнської, Тендрівської коси та острова Джарилгач.
У перші дні повномасштабної війни чоловік долучився до лав ЗСУ і вирушив на фронт. Служив у 116-й окремій механізованій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Був аеророзвідником підрозділу «АЛЬКОР» у складі 146-го окремого батальйону.
Захисника нагородили нагрудним знаком «За вірність народу України» І та II (посмертно) ступенів, а також почесною нагородою підрозділу «Золота Сова».
«Сашко був людиною-енерджайзером, ніколи не міг всидіти на місці, безмежно любив своє місто та свою країну. Позитивний, щирий та відкритий до людей, завжди намагався усім допомогти. Справедливий, впертий, прямолінійний, чесний і вмотивований. Тож коли у 2022 році розпочалось повномасштабне вторгнення, він просто зібрав речі, документи та пішов до військкомату. Він збирався долучитися до ЗСУ ще у 2014 році, але через травму не зміг це зробити. Про війну Сашко казав: «На війні мене мотивує те, що я бачу досвід, що вже маю за спиною – якби не такі, як ми, то фронт би впав». Він служив у лавах 116 окремої бригади територіальної оборони, під час служби отримав спеціальність навідника ЗУ 23-2, зенітника. Фактично ж – займався аеророзвідкою, лише на Авдіївському напрямку має понад 200 вдалих скидів», – розповіла його дружина Тетяна.
Поховали захисника на Алеї Героїв Затуринського кладовища Полтавщини.
В Олександра залишились дружина та батьки.
