Іван народився у селі Заверешиця Львівської області. Навчався там у навчальному виховному комплексі «Берегиня». Потім закінчив Львівський професійний ліцей залізничного транспорту. Працював на Львівській залізниці. Потім був призваний на строкову військову службу, під час якої зрозумів, що хоче залишитися в армії.
З 2013-го служив за контрактом у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Збройних сил України. З 2014 року воював спершу в танкових військах, далі – у розвідувальному підрозділі. Брав участь у звільненні Ямполя на Донеччині та боях за Луганщину.
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення Іван обороняв Донбас. Обіймав посаду головного сержанта розвідувального взводу 24 ОМБр. У боях за Попасну на Луганщині отримав поранення ока. Після лікування повернувся на передову.
Старший сержант Павлишин – повний кавалер ордена «За мужність», нагороджений у 2015, 2019 та 2022 роках.
«Він був надзвичайною людиною. Наполегливий, чесний, добрий, надзвичайно розумний і розсудливий, скромний. Ніколи не здавався і завжди йшов вперед. Його поважали і любили всі хто його знав, побратими йшли за ним в бій із закритими очима, настільки йому довіряли! Він найкращий син, брат, хлопець, просто людина з великої літери. Він, будучи пораненим, міг втішати ще всіх, хто біля нього. Надзвичайно позитивний і життєрадісний. Мріяв після закінчення війни одружитися з коханою дівчиною, створити міцну українську родину», – розповіла двоюрідна сестра Надія.
«Іванко був мені як рідний син. Коли в березні 2022 року він лежав у лікарні з важким пораненням, усі медичні працівники так і називали мене – його мамою. А ми з Іванком тихенько та сумно усміхались, бо не хотіли турбувати справжню маму Олю. Безліч фотографій та відео про військове життя Івана свідчать, що він був справжнім та мужнім Героєм», – зазначила подруга родини Ірина Болткова.
Героя поховали у рідному селі на Львівщині.
У захисника залишилися мама, брат і кохана.
