Данило народився в українському Донецьку. Дитиною переїхав із родиною до Маріуполя. У підлітковому віці навчився грати на гітарі, із авторськими піснями виступав на патріотичних мітингах у Маріуполі та різноманітних фестивалях. У 2015 році став ведучим та учасником фестивалю «Червона рута», здобув III премію у категорії «Акустична музика».
«Ще учнем брав разом зі мною участь у подіях Майдану. Згодом, коли почалась окупація Донеччини, став волонтером ГО "КЦПС Новий Маріуполь" і учасником руху опору. Був бійцем Самооборони Маріуполя. Виконував власні пісні на проукраїнських мітингах в Маріуполі», – розповіла мати Данила.
Закінчив Маріупольський державний університет і опанував фах історика. Захоплювався літературою, музикою та відеоіграми. У 2018 – 2019 роках служив у в/ч 3057. Пізніше вивчав IT та прагнув запустити власний стартап. У мирному житті Данило був поетом, музикантом, письменником, відеооператором. Працював звуко- та світлооператором у маріупольському «Українському Домі».
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік разом із близькими зміг виїхати з окупованого Маріуполя, але росіяни затримали його біля Бердянська та забрали до відділку поліції. На ранок відпустили, і Данило доїхав до Києва.
Там улітку 2022-го вступив до лав 128-го батальйону 112-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Служив оператором БПЛА у підрозділі аеророзвідки «Ангели» у складі зведеної тактичної групи «АДАМ». Боронив Київщину, Харківщину та Донеччину. Був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
«Данило – неймовірна Людина. Добрий, ніжний і мужній водночас. Справедливий. Безмежно талановитий. Харизматичний. Заповнював простір навколо всюди, де з'являвся. Ідеал сина, брата, друга, коханого та батька», – сказала його мама.
Поховали воїна на Алеї Героїв Лісового кладовища у Києві.
Посмертно Подибайлу Данилу Андрійовичу присвоїли звання Герой України та відзначили орденом «Золота Зірка».
У нього залишилися мама Марія, сестри Мирослава та Христина, цивільна дружина Віолета та донька Даміана, бабуся Романа.
