Дмитро народився в місті Легниця в Польщі, жив в Одесі. У 2009 році закінчив історичний факультет національного університету імені І.І.Мечникова. Працював викладачем. У 2014 році боронив незалежність України – брав участь в АТО. Потім повернувся до викладання та працював у Національному авіаційному університеті, дитячому центрі «Молода Гвардія», а також в інших освітніх закладах.
У березні 2022 року чоловік знову став на захист України від окупантів. Воював у складі спеціального підрозділу «Кракен» Головного управління розвідки МОУ.
За час служби Дмитра відзначили низкою нагород, зокрема: «За оборону рідної держави», «Золотий Хрест», «За бойові заслуги», «За сприяння воєнній розвідці України» ІІ ступеня.
«Діма – третя і дуже бажана дитина в нашій родині. Ріс, як і всі хлопчаки, шкодою. Дуже рано почав читати та писати. Свою першу розповідь написав у неповних 5 років – вона була про війну. Надалі в його рюкзаку завжди був блокнот, в якому він постійно щось записував, і книга. Він любив читати паперові книги.
Діма був неконфліктний, але вмів відстояти свою точку зору. Грав у футбол скрізь: на вулиці з друзями, у школі, в університеті. Коли навчався у школі, був у команді КВК, а на випускному вечорі – ведучим свята. Його артистичний талант був для нас відкриттям. Під час навчання в університеті двічі виїздив із групою студентів на міжнародні конференції в Румунії та Італії як людина, яка прекрасно володіє англійською мовою та має неабиякі організаторські здібності.
Захоплювався історією України, особливо історією українського козацтва. Дуже пишався, коли в перший же день у навчальному підрозділі ТрО міста Одеси побратими дали йому позивний «Козак». У проміжках між боями та в хвилини затишшя на прохання командира проводив заняття з історії України для побратимів. Закінчив музичну школу за класом фортепіано, тому між боями розважав побратимів грою на піаніно прямо в окопі чи в зруйнованому будинку, де зберігся цей інструмент», – поділилася спогадами його мати Віра Вікторівна.
«Дмитро був неймовірно креативним, чесним, відповідальним, енергійним, активним в усіх проявах життя. Надзвичайно позитивним, чуйним, завжди усміхненим. Захоплювався футболом, брав активну участь в науковому житті факультету, займався дослідженням графіті, мав виступи з доповідями на конференціях в Україні та Румунії, був активним учасником етнографічних реконструкцій традиційних обрядів українців у складі фольклорно-етнографічної театральної студії «Джерело». Був активним популяризатором відродження української культури в Одесі», – розповіла його викладачка та наукова керівниця Наталія Петрова.
Поховали героя на Західному кладовищі Одеси.
У нього залишилися батьки, брат, сестра, дружина, двоє синів і донька.
