Дмитро народився 29 квітня 2001 року в селі Хмельове на Кіровоградщині. Був найстаршим у багатодітній сім’ї: мав трьох сестер і брата. Закінчив дев’ять класів сільської школи. Потім переїхав до міста Мала Виска, де навчався у професійно-технічному училищі на зварювальника.
«Дмитро був добрим, працьовитим. Любив комп’ютерні ігри. Його хобі була риболовля. На стадіоні займався футболом. За перемогу у футбольних змаганнях отримав грамоту. А ще любив малювати, у моєму будинку всі стіни були розмальовані», – розповіла бабуся Валентина Миколаївна.
У листопаді 2020 року Дмитро вирішив піти до армії. Служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, яка базувалася в Миколаєві. Незадовго до повномасштабного вторгнення Дмитро прибув на ротацію до Маріуполя.
«Звідти онук іноді телефонував. Розповідав, що постійно перебуває на позиціях, в окопах. Що неодноразово доводилося рятувати цивільних. Зізнавався, що йому дуже важко», – поділилася бабуся.
Протягом двох років рідні чекали на повернення тіла Дмитра додому, допоки не стався збіг ДНК. Поховали захисника 19 січня 2024 року на кладовищі в рідному селі.
«Ми його запам’ятаємо веселим, жартівником, з небесно-блакитними очима», – сказала Валентина Миколаївна.
Із рідних у Дмитра залишилися бабуся, три сестри, брат і тітка. Мати оборонця померла невдовзі після його похорону.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
