Павло народився 5 листопада 2002 року в селі Паніванівка на Полтавщині. Навчався у Семенівському ліцеї №2.
«Павло був єдиним нашим братом. В нашій сім’ї було шість дівчат і він найменший, – сказала сестра Віта. – Ми його всі дуже любили, завжди захищали в школі. Павло був добрим хлопчиком, совісним, завжди всім допомагав. З 14 років вже сам почав заробляти гроші».
Після закінчення школи, 24 листопада 2020 року, хлопець підписав контракт зі Збройними Силами України. До 36-ї окремої бригади морської піхоти Павло долучився тому, що в цьому підрозділі вже служив чоловік його сестри Віти – Андрій Греба. Павло спочатку служив у Миколаєві, потім його з побратимами відправили до Маріуполя.
«Останній раз виходив на звʼязок 2 березня. Говорив, що не може багато розповідати про війну. 24 березня його товариш по службі написав сестрі Наталі, що Павла більше немає. Ми не могли в це повірити», – розповіла Віта. За три дні після того повідомлення її чоловік Андрій теж загинув у Маріуполі
Станом на липень 2025 року Павла не можуть поховати, оскільки тіла досі немає.
Посмертно оборонця нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися мама Василина, сестри Любов, Надія, Віра, Тетяна, Віта, Наталія.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
