Ігор Поляков народився та жив у Харкові. У 2010 році з відзнакою закінчив соціологічний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за напрямом «Політологія». Був одним з найкращих на курсі, брав участь у роботі наукового товариства факультету та студентського самоврядування. Того ж року вступив до аспірантури. Ігор був різносторонньою та талановитою людиною. Він займався капоейрою, писав дотепні оповідання та сильні вірші. До повномасштабної війни захоплювався історичною реконструкцією та брав участь в чемпіонаті світу з реконструкторського бою в складі національної збірної України.
Брав активну участь у харківському Євромайдані, був у складі активістів, які відбивали штурм Харківської ОДА 1 березня 2014 року. Після подій на Майдані Ігор доєднався до Правого Сектору: допомагав проводити заняття, охороняв мирні зібрання. Потім став частиною Добровольчого Українського Корпусу Правого Сектору (ДУК ПС), харківської сотні.
У 2016 році долучився до лав Збройних сил України. Брав активну участь в бойових діях під час АТО та ООС. Початок повномасштабної війни Ігор зустрів разом із побратимами, вже у званні капітана. З власної ініціативи часто брав участь у бойових виїздах. Постійно вдосконалювався та ділився набутим досвідом із товаришами.
У травні 2022 року Ігор отримав звання майора, а у червні 2022 став заступником командира батальйону 92-ї ОМБр. Брав участь в обороні населених пунктів Харківщини та Донеччини, звільненні Харківської області.
За гідну службу майора Ігоря Полякова нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня, Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест», медаллю Гетьмана Мазепи, відзнакою «За оборону Харкова», медаллю «За оборону Авдіївки», відзнаками Президента України «За оборону України» та «За участь в АТО», відзнакою командувача військ оперативного командування «СХІД», а також нагрудними знаками «Учасник АТО» та «За зразкову службу МОУ». Посмертно захисникові надали звання підполковника.
«Ігор залишається в строю назавжди, він не помер. Тому що він взірець», – сказав під час прощання з воїном його батько.
«Це був великий чолов'яга з величезним серцем та чудовим почуттям гумору. Як у роботі, так і у сірому буденному військовому житті намагався всіма можливими та неможливими шляхами розв'язати питання – як у службі, так і прості людські. Пройшовши пліч-о-пліч з ним майже з самого початку повномасштабки, ївши з однієї тарілки, разом переживаючи невдачі та перемоги, стали рідними людьми. Навіть того злощасного дня ми були разом... Лахматий друже, тебе дуже бракує», – поділився побратим.
Поховали захисника на Алеї Слави Харківського міського кладовища №18 (18 квартал 5 ряд 1 місце).
