Олександр народився 31 серпня 1997 року в місті Сімферополь у Криму. Коли був малим, родина переїхала до села Благодатне на Черкащині. Закінчив сільську школу, а потім опанував фах електромонтажника з освітлювальних приладів у обласному професійно-технічному училищі №17.
«У дитинстві був яскравим. Усюди намагався взяти участь, усе дізнатися, мав багато друзів. Завжди комунікував з усіма, виходив із будь-якої ситуації. За характером був спокійний, лагідний. Міг заперечити, але все одно йшов і робив те, що треба. У школу через нього ніколи не викликали, принаймні я не пригадую. Любив батьків, брата, завжди допомагав по господарству. Був прикладом для молодшого брата. Любив футбол, вболівав за черкаську команду. Постійно їздив на велосипеді. Був дуже різностороннім, любив тварин. Мав собаку, на ім'я Бек», – розповіла мати Олена Григорівна.
У 2016 році Олександр уклав контракт зі Збройними силами України. Служив у танковому батальйоні 36-ї окремої бригади морської піхоти, обіймав посаду механіка-водія танка.
Олександр служив у Миколаєві. 5 жовтня 2019 року він одружився.
«Чоловік завжди був дуже задоволений тим, що служить. У нього дідусь служив. Сашко пішов служити у 18 років і завжди казав, що не бачить себе в іншій сфері: у голові були танки, машини. Говорив: «У когось іграшки, а в мене своя велика бричка». Службу не пропагував, бо у кожного свій вибір. Але собою дуже пишався, що він саме військовий, і ніколи про це не шкодував. Навіть коли закінчився контракт, сказав мені, що хоче продовжувати», – розповіла дружина Марина.
30 січня 2021 року у сім’ї народився син Данило.
«Сашко мав чудове почуття гумору, жартував, підколював, помічав дрібниці, допомагав у всьому, коли був поряд. Привабила мене в ньому простота, гумор і ставлення до мене. Він був людиною, яку важко не покохати. Батьком він був теж чудовим. Грався з малим, коли був удома, міг залишитися з ним сам на кілька годин, поки я бігала у справах, з легкістю міняв підгузки, годував – усе робив без проблем. Малий дуже тягнувся до нього й навіть зараз часто згадує, питає про нього. Знає, що його батько герой, і що він тепер зірочка на небі, яка його охороняє», – розповіла Марина.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр був із підрозділом у Маріуполі.
Посмертно його нагородили орденом «За мужність» III ступеня. На Алеї Слави в місті Золотоноша є світлина Олександра, а у Благодатному на його честь перейменували одну з вулиць.
З рідних у захисника залишилися мати, дружина, син і зведений брат.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
