Віталій народився в селі Велика Яблунька Волинської області. Закінчив Міжнародний економічно-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука в Рівному. Працював у будівельній компанії, яка займалася відновленням мостів.
Під час повномасштабної війни Віталій став військовослужбовцем 68-ї окремої єгерської бригади ЗСУ. Був мінометником.
«Попри те, що тато не служив, він прийняв рішення захищати Україну. Пройшовши навчання, у квітні вже був на позиціях. Ми намагались усім допомагати. Тим, що ми йому передавали, він завжди з усіма ділився. Любив поговорити. Дуже добре відгукувався про своїх побратимів. Коли приходив у відпустку, сказав, що навіть якби мав можливість лишитися вдома, не зміг би, бо не може залишити побратимів. Перед тим, як він загинув, я з ним десь о 3-й ночі востаннє говорила. Він сказав, що там зрозумів, як сильно хочеться жити! І що коли закінчиться війна, він обов’язково поїде до свого побратима, який загинув у липні, щоб схилити голову над його могилою. Смерть Віктора для нього була болючою, бо він був як брат для нього… Мій тато завжди був добрим і хорошим. Я пишаюсь ним та його мужністю. І тим, що навіть під час обстрілу він робив все, щоб врятувати пораненого!» – розповіла донька загиблого Вікторія.
«Мій брат не служив в армії, не мав військового досвіду. Та рішення іти на війну прийняв твердо – у березні 2022 року вступив до лав ЗСУ. Був без ротацій, мав лише одну відпустку в жовтні 2022 року, коли ми з родиною та друзями організували збір та придбали два авто для роти брата. Дуже люблю його, пишаюся його мужністю! Він загинув разом із ще чотирма побратимами, рятуючи пораненого», – додала рідна сестра воїна Лілія.
Поховали захисника у рідному селі.
Вдома на Віталія чекали мама Ганна Григорівна, дружина Оксана, донька Вікторія, сини Артур і Максим, сестри. Артур також служить у ЗСУ.
