Станіслав народився в селі Степанівка Чернігівської області. Відмінно закінчив місцеву школу та юридичний коледж в обласному центрі. Успішно закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків, ставши офіцером із вищою військово-спеціальною освітою льотчика-інженера.
Станіслав жив з родиною в селищі Озерне на Житомирщині. Цікавився літаками, автомобілями, риболовлею. Любив і цінував свою сім’ю. Пишався синами та мріяв про маленьку онуку.
Під час повномасштабної війни чоловік служив у 39-й бригаді тактичної авіації Повітряних Сил ЗСУ. Був начальником служби безпеки польотів.
За плечима майора Станіслава Романенка 1300 годин у небі (за період війни 125 годин). Він досягнув рівня льотчика І класу, мав понад 70 бойових вильотів, знищував ворожу авіацію в бою: літаки, крилаті ракети, розвідувальні та атакувальні БпЛА, а також наземні цілі.
За гідну службу офіцера відзначили орденом Богдана Хмельницького III ступеня та нагородною зброєю від Міністра оборони України, а також державними нагородами: «За оборону України», «За військову службу Україні», відзнаками командувача Повітряних Сил ЗСУ.
«Люблю тебе, пишаюся тобою. У пам'яті моїй ти завжди зі мною», – написала дружина льотчика Наталя.
Поховали Станіслава на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі.
У нього залишилися мама, дружина та двоє синів.