Кирило був родом з Полтави. До 9 класу навчався у гімназії №36, потім опанував професії водія та слюсаря з ремонту автомобілів у місцевому професійному-технічному училищі №23. З 16 років почав працювати за фахом автомеханіка. Він мріяв відкрити власну справу з автосервісу, проте не встиг.
Під час повномасштабної війни хлопець став бійцем Збройних Сил України та вирушив на фронт. Воював у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Спочатку був солдатом-артилеристом, а згодом став старшим техніком.
У 2024-му бійця нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а також медаллю «Відзнака командира батальйону».
«Кирило був завжди веселим і добрим. Він був душею будь-якої компанії, дуже сильно любив жартувати, жоден його жарт не був схожий на попередні. Він завжди допомагав людям попри все. Сильно захоплювався машинами, все своє свідоме життя він мріяв про власну справу, яка була повʼязана з ремонтом автомобілів Віін майже досягнув до своєї мрії, але…» – розповіла його дружина Олена.
Поховали захисника в селі Рибці на Полтавщині.
У нього залишились мама, брат і дружина.
