Олександр народився в селі Погреби на Черкащині. Навчався в Київському вищому танковому інженерному училищі за спеціальністю «транспортні засоби високої прохідності». Був приватним підприємцем. Мав фірму з вантажних перевезень.
У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Олександр став на захист батьківщини. Брав участь в АТО. Демобілізувався у 2017 році.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр знову пішов боронити рідну країну. Служив у лавах 241-ої окремої бригади територіальної оборони. Обіймав посаду командира стрілецького взводу стрілецької роти. Своє псевдо Консул отримав, бо багато чого знав і побратими часто йшли до нього за консультацією.
«Мій чоловік був дуже чуйною людиною. Він не зміг сидіти в тилу в 2014 році. Пішов на захист українських земель. В 2017-му повернувся додому, бо ми чекали на народження сина. Служив вірою і правдою. І коли в 2022 році ворог підійшов вже дуже близько, то, звичайно, мій чоловік теж не став сидіти вдома. Пішов на війну захищати батьківщину і свою родину. Незважаючи на те, що він помер не на полі бою, він до останнього був військовим, це в нього було в крові. Не звертаючи увагу на своє здоров'я. На жаль серце його не витримало. Я дуже пишаюсь своїм чоловіком. Дуже йому вдячна. Низький уклін йому та всім загиблим», – написала дружина Тетяна.
За службу Олександр отримав медалі «За оборону міста-героя України Харкова», «Незламним героям російсько-української війни», медаль «Учасник АТО», пам'ятну медаль «25 років Збройним Силам України».
Поховали військового у селищі Драбів на Черкащині.
В Олександра залишилися дружина Тетяна та син Матвій.
