Руслан Миколайович родом із міста Старокостянтинів Хмельницької області. Після закінчення школи опанував професію електрика в професійно-технічному училищі. Пройшов строкову військову службу. Упродовж життя працював за фахом, до вторгнення був на заробітках за кордоном.
З початком повномасштабної війни, попри стан здоров’я, чоловік пішов добровольцем на фронт. Служив у 110-ій окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
«Мав добрі відзнаки серед побратимів і командирів, завжди старанно виконував усі завдання командира, мав сміливий дух і велику віру у нашу перемогу. Хотів дуже жити у вільній Батьківщині, вільній країні і будувати яскраве життя. Він ніколи не здавався та намагався все зробити для нашої перемоги! Наш захисник від початку і до кінця своїх днів стояв на захисті нашої Батьківщини, гідно виконуючи обов'язки не тільки як військовослужбовець, але як і людина», – розповіли близькі загиблого.
«Я не бачила батька два роки, адже на початку повномасштабного вторгнення він пішов на захист нашої держави. Тепер війна забрала в мене його…» – написала його донька Анастасія.
Поховали Героя в рідному місті.
У Руслана залишилися батьки, дві доньки й онуки.
