Олексій народився 27 червня 1990 року в місті Охтирка на Сумщині, там і жив. За фахом був майстром дорожніх робіт. Любив працювати на дачі та захоплювався танцями.
Після російського повномасштабного вторгнення служив кулеметником у 154-му батальйоні 117-ї окремої бригади територіальної оборони.
«Курськ, пекло… Постійно згадую той останній дзвінок, його голос…не такий, як завжди… Скільки треба було сказати!!! Життя стало сірим…. Одне тільки змушує жити далі – це його маленька копія, така ж непосидюча і смілива, як він», – розповіла дружина Наталія.
За час служби воїна відзначили грамотою за успіхи в бойовій підготовці, відзнакою президента «За участь в АТО», грамотою за вагомий внесок у підвищення обороноздатності держави, грамотою за високий професіоналізм та сумлінне виконання службових обов’язків, а також присвоїли звання «Почесний громадянин міста-героя Охтирки».
«Льоша був життєрадісною, світлою людиною. Він щиро вірив в Україну та в перемогу. Не вагаючись ні хвилини, 22 лютого він став на захист рідного міста Охтирка. Він умів радіти життю, завжди говорив те, що думає. Був найкращим чоловіком та батьком. Ми постійно проводили час разом, коли він приїздив додому. Я безмежно кохаю його і вірю, що він поряд, він став нашим Янголом», – додала дружина.
Поховали Олексія в рідному місті на Алеї Слави.
У нього залишилися мама Тетяна, брат Сергій, дружина Наталія і донька Мілана.
