Едуард народився в селі Долинське Херсонської області. Закінчив там школу. Потім вступив на історичний факультет Донецького національного університету. Закінчив бакалаврат, а потім – магістратуру. Захоплювався історією, географією, гарно малював. Завжди мав власну думку і не соромився її відстоювати.
В 2015 році став до лав Національної гвардії. Служив у Окремому загоні спеціального призначення «Азов». Був командиром 1-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 3-ої роти оперативного призначення 2-го батальйону.
«Мій синочок був завжди життєрадісним, добрим, веселим хлопчиком. Хоч я і виховувала його сама, але змогла виховати в ньому справжнього чоловіка, патріота, воїна, який не залишився осторонь, коли в Україну прийшла війна. Він пішов добровольцем. Я завжди його в усьому підтримувала. Я пишаюся своїм сином з його дня народження. Едік ніколи не сидів без діла. Навіть дитиною був дуже активним, непосидючим. В 2000 році з ним сталося нещастя – він отримав важку травму голови, пережив клінічну смерть. Та вже з дитинства він проявляв характер і бійцівські якості, зміг впоратися з цим важким випробуванням, побороти слабкість і повноцінно жити далі. Лікарі заборонили йому будь-які фізичні навантаження, але Едуард немовби хотів довести, що другий шанс на життя був даний йому не дарма – охоче займався спортом, багато читав, із задоволенням навчався, любив пізнавати нове. За словами вчителів, він прагнув показати, що нічим не відрізняється від інших дітей, ніби й не було того страшного діагнозу», – написала мама захисника Олена Володимирівна. Вона продовжує бойовий шлях свого сина в його силовій структурі – 12-ій бригаді спеціального призначення НГУ «Азов».
Посмертно молодший сержант Шахов Едуар Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та нагрудним знаком «За доблесну службу».
Поховали захисника в рідному селі.
В Едуарда залишилися мама, сестра і бабуся.
