Богдан народився і жив у місті Полонне Хмельницької області. Навчався у місцевому ліцеї №4, грав у команді КВК. У 2008 році вступив до приватного вишу «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені Степана Дем’янчука». Там здобув кваліфікацію магістра фінансів і кредиту, викладача економічних дисциплін. Представляв факультет, університет і місто Рівне на змаганнях із шахів, армреслінгу, легкої атлетики та футболу. Часто посідав призові місця.
Після випуску працював у кредитній спілці «Суперкредит», а з 2015 року – у ТОВ «Майдан-Вільський кар'єр». Мріяв побудувати власне виробництво цегли, їздити у вільний час на риболовлю, звести дім, мати власний ставочок, показувати дітям світ.
Після повномасштабного російського вторгнення Богдан став гранатометником і командиром відділення 25-го штурмового батальйону 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура».
«Богдан завжди залишався людиною, усім допомагав і посміхався, навіть, коли було дуже важко. Він ніколи не відсиджувався за чиєюсь спиною, йшов першим. Побратими Богдана кажуть, що вони втратили надійного командира та відважного бійця. Богдан – це Герой у житті та на війні. Це порядна, добра, світла, чуйна, працьовита, мудра, цілеспрямована Людина.
Він завжди прославляв Україну і мав би творити цю націю. Мій Герою, наша вдячність тобі безмежна! Твоя мужність, твоя відвага та самовідданість, твоя неосяжна сміливість і патріотизм не дають мені впасти. Ти той, про кого будуть писати підручники з історії України. Ти той, чиї діти будуть пишатися. І водночас у їхніх очах завжди буде біль», – написала дружина Ганна.
Посмертно Богдана Шкурана нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали воїна в рідному місті.
У нього залишилися батьки, дружина та двоє синів, молодший з яких народився вже після загибелі Богдана.
