Олександр народився в селі Клішківці Чернівецької області. Закінчив місцеву середню школу. Згодом здобув професію будівельника в училищі у Києві. Деякий час жив в Ірпені. До війни працював на будівництві в столиці. Мріяв про власну родину, планував одружитися.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік повернувся до рідного села. Вже в квітні 2022 року поповнив лави Збройних Сил України, адже не хотів, щоб ворог дійшов до його дому. Служив у 3-ій окремій танковій бригаді. Пройшов навчання. Був водієм транспортного відділення інженерно-технічного взводу. Протягом 14 місяців разом із побратимами виконував бойові завдання на передовій.
«Він з 13 років з налагодженим колективом, оскільки мав багато друзів, надавав будівельні послуги населенню. Ніколи не боявся роботи, просто брав і робив. У всьому, за що Олександр брався, він був чесним, старанним, успішним і скромним. Людиною слова… Незадовго до смерті Олександр був вдома у відпустці. Зустрівся зі своєю коханою Юлією, з якою мріяв створити сім’ю. Пробувши кілька днів удома, він спішив до побратимів. Поклик серця, військовий обов'язок кликав до бою. Спішив якомога швидше зупинити ворога, вигнати з рідної землі, щоб у наступній відпустці одружитися. Але життя Олександра обірвалося…» – розповіли у Клішковецькій громаді.
Поховали військового в рідному селі. На фасаді Клішковецької школи встановили меморіальну дошку на його честь.
В Олександра залишилися мама Євгенія Михайлівна, сестра Наталя, кохана Юлія, інші рідні, друзі та побратими.
