Василь народився у місті Хотин Чернівецької області. Після 8 класів місцевої школи вступив до Кам‘янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2013 році закінчив Кам‘янець-Подільський державний аграрно-технічний університет.
У квітні 2014-го Василь вирішив стати на захист рідної держави. Уклав контракт на військову службу у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Спочатку був заступником командира роти з матеріально психологічного забезпечення, пізніше виконував обов‘язки командира роти. За 8 років служби чоловік неодноразово був відзначений нагородами, зокрема, медаллю «За військову службу Україні» у 2015 році та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня у 2019-му.
У 2015 році Василь познайомився із санінструкторкою Мар’яною. Між ними виникла симпатія. У 2016-му закохані одружилися, а через рік у них народився первісток.
Під час повномасштабної війни Василь продовжував захищати Україну у лавах рідної бригади на посаді начальника бойової підготовки.
«Чоловік для мене завжди був надійним захистом та підтримкою. Він був життєрадісним, щирим, мужнім, справедливим, відповідальним. Вася мав авторитет і повагу серед побратимів та підлеглих, його слухали і поважали. З 2014 року він пройшов усі найгарячіші точки. Ніколи не гнався за нагородами. Завжди казав, що найкраща нагорода – це життя, за яке ми боремося», – розповідає дружина загиблого Мар’яна.
Поховали офіцера на Алеї Слави Центрального кладовища у Чернівцях. Посмертно він нагороджений медаллю «На славу Чернівців».
У Василя залишилися батьки, дружина та син.
